Таїнство Священства (Хіротонія) є таке священнодійство, в якому через покладання рук єпископа (рукопокладення) на обрану людину низходить благодать Святого Духа, яка правильно наставляє та уповноважує її звершувати інші Таїнства, проповідувати Слово Боже та духовно опікуватися стадом Христовим. Це Таїнство забезпечує безперервну спадкоємність Церкви від часів святих апостолів і до сьогодні, підтримуючи благодатне життя нашої духовної родини.
Священство було встановлене Господом Ісусом Христом, Який обрав дванадцять апостолів і дав їм владу навчати народи та звершувати Євхаристію. Апостоли через покладання рук передавали цей благодатний дар своїм наступникам — єпископам та пресвітерам. Хіротонія (від грецького «рукопокладення») є моментом, коли людина повністю присвячує своє життя жертовному служінню Богу та ближнім, стаючи посередником між Творцем і Його народом.
Три ступені церковної ієрархії
Православне священство має три послідовні ступені, кожен з яких має своє особливе покликання та благодатні дари:
Діакон — перший ступінь; служить при звершенні Таїнств, допомагаючи єпископу чи священнику, але не має права правити службу самостійно.
Пресвітер (Священник) — другий ступінь; силою отриманої благодаті самостійно звершує Таїнства (окрім Хіротонії та освячення мира) і духовно наставляє парафію.
Єпископ (Архієрей) — вищий ступінь; володіє повнотою апостольської влади, очолює церковну область (єпархію) та має виключне право висвячувати нових пастирів.
Пастирське служіння порівнюється з батьківством. Священник у храмі є духовним батьком громади, який розділяє радість Хрещення і Шлюбу своїх парафіян, приймає їхні сльози каяття на Сповіді, підтримує в хворобах під час Соборування і проводжає у вічність. Це важкий хрест відповідальності, адже пастир відповідає перед Богом за кожну довірену йому людську душу.
«Так нехай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:16)
Спадкоємність та місія пастиря
Головною ознакою істинного священства в Православній Церкві є апостольська спадкоємність. Кожен православний священник отримав своє висвячення від єпископа, а той — від попередніх архієреїв у безперервному ланцюжку, який іде безпосередньо від Самого Христа, що захищає Церкву від самочинства та спотворень віри.
У нашій українській громаді в Німеччині місія пастиря є подвійною. Він не лише звершує канонічні служби, але й допомагає землякам зберегти віру батьків, рідну мову та культурні традиції на чужині, створюючи в храмі куточок рідного дому, де кожен може знайти розраду, підтримку та духовну родину.
Хіротонія завжди звершується під час Божественної Літургії у вівтарі навколо престолу лише єпископом (або собором єпископів).
Під час висвячення народ Божий у храмі радісно вигукує «Аксіос!» (з грецької — «Достойний!»), підтверджуючи свою згоду та молитовну підтримку новопоставленого пастиря.
Молитва громади за свого священника — це та сила, яка зміцнює його в щоденному пастирському служінні.
